http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=283943&mainlang=ukr"Звання Героя відпрацьовував не лише за верстатом, але й у президіях"
Колись ми жили в "країні героїв", жили серед нас і Герої Соціалістичної праці. Власне, живуть і досі. Забуті... Серед них і
Валерій Монятовський, останній з киян, якому присвоїли звання Героя у вересні 1985-го року.
Монятовські усім своїм глибоким сімейним корінням вросли в київську землю. Дід
Валерія Миколайовича,
Дмитро Кирилович, до революції працював на млині Бродського. За радянської влади млинаря нагородили орденом Леніна.
Онук Валерій, народився в Йошкар-Олі, де сім'я знаходилася в евакуації. Побачив він світ 24 червня 1945-го року, у день Параду Перемоги в Москві. Монятовскі повернулися до Києва, і все у них було, як у багатьох: вчилися, працювали, тіснилися в комунальній квартирі. Валерій Миколайович став першокласним токарем, трудився у виробничому об'єднанні "Томак".
- Кажуть, що ви були кращим токарем у СРСР? - питаю у Монятовського. У відповідь він сміється:
- Ну, не знаю...
... Коли він приніс додому свій перший орден Леніна, жінка зітхнула:
- Краще б ти не орден, а ордер приніс.
Жити в батьківській комуналці з двома синами ставало дедалі важче. Багато років довелося "заробляти" собі квартиру в виробничому об'єднанні "Томак". Заробив і другий орден Леніна, орден Трудового Червоного Прапору. Не приховує, що, коли вручали йому Зірку Героя, перше, що відчув, радість. Але після... І заздрісні погляди зачіпали за живе (адже не скажеш таким - стань за сусідній верстат та зроби краще), і "відпрацьовувати" звання довелося не лише за верстатом, а й відсиджуванням у різних "почесних президіях".
Нині про героїв праці щось не чутно.
- А як інакше? - каже Валерій Миколайович. - Хіба побачиш зараз фільм по телевізору, скажімо, про доярку? Інша річ - "герої капіталістичної праці": проститутки, бізнесмени, шахраї, авантюристи. Чи таке: навіщо працювати, якщо "Поле чудес" тобі тієї ж миті принесе ключі від квартири, й автомобіль... Що тепер можна віщувати про трудяг, якщо заводи стоять, зарплати немає? Які вже тут герої...
№35, четвер, 27 лютого 1997
"Звание Героя отрабатывал не только за станком, но и в президиумах"
Когда-то мы жили в "стране героев", жили среди нас и Герои Социалистического Труда. Собственно, живут до сих пор. Забыты... Среди них и Валерий Монятовский, последний из киевлян, которому присвоили звание Героя в сентябре 1985-го года.
Монятовские всеми своими глубокими семейными корнями вросли в Киевскую землю. Дед Валерия Николаевича, Дмитрий Кириллович, до революции работал на мельнице Бродского. При советской власти Мельника наградили орденом Ленина. Внук Валерий, родился в Йошкар-Оле, где семья находилась в эвакуации. Увидел он свет 24 июня 1945-го года, в день Парада Победы в Москве. Монятовскі вернулись в Киев, и все у них было, как у многих: учились, работали, теснились в коммунальной квартире. Валерий Николаевич стал первоклассным токарем, трудился в производственном объединении "Томак".
- Говорят, что вы были лучшим токарем в СССР? - спрашиваю у Монятовского. В ответ он смеется:
- Ну, не знаю...
... Когда он принес домой свой первый орден Ленина, женщина вздохнула:
- Лучше бы ты не орден, а ордер принес.
Жить в родительской коммуналке с двумя сыновьями становилось все труднее. Много лет пришлось "зарабатывать" себе квартиру в производственном объединении "Томак". Заработал и второй орден Ленина, орден Трудового Красного Знамени. Не скрывает, что, когда вручали ему Звезду Героя, первое, что почувствовал, радость. Но после... И завистливые взгляды задевали за живое (ведь не скажешь таким - стань за соседний станок да сделай лучше), и "отрабатывать" звание пришлось не только за станком, но и отсиживанием в различных "почетных президиумах".
Сейчас о героях труда что-то не слышно.
- А как иначе? - говорит Валерий Николаевич. - Разве увидишь сейчас фильм по телевизору, скажем, про доярку? Другое дело - "герои капиталистического труда": проститутки, бизнесмены, мошенники, авантюристы. Или такое: зачем работать, если "Поле чудес" тебе в тот же миг принесет ключи от квартиры, и автомобиль... Что теперь можно вещать о трудяг, если заводы стоят, зарплаты нет? Какие уж тут герои...
№35, четверг, 27 февраля 1997
Форум
